У передріздвяний Святвечір, шостого січня, згідно з повір'ями, мало не кожна річ у домі має символічне значення. Окрасою і одним з важливих символів карпатської оселі у період традиційних зимових свят завжди був сніп жита чи пшениці — Дідух (Дідо, Дідочок, Сніп-Рай, Коляда, Колідник). Він заміняв новорічну ялинку, яка не була особливо поширена в карпатському регіоні.

Дідуха стояв під іконами на почесному місці. Під нього підстеляли оберемок соломи (Бабу). Святковий сніп перебував у хаті протягом тижня (подекуди навіть до Водохреща). Його присутність приносила в родину святковий настрій, затишок і врочистість. Адже це був символ доброго урожаю, миру й злагоди в родині, достатку в домі.

Традиція ставити Дідуха має давнє коріння. Ще в дохристиянських віруваннях він був утіленням бога Коляди, а також представляв дух предків, які мали прийти до своїх живих родичів. А давнє християнське трактування Дідуха — символ святого Йосифа, опікуна Святої родини.

Ще й нині на Покутті, Гуцульщині та Бойківщині Дідух означає діда — родоначальника сім'ї, а разом з ним усіх предків, які колись жили. Адже раніше у кожній родині знали, пам'ятали і вшановували всіх попередників до сьомого коліна . Саме на Святий вечір про них найбільше згадували. І протягом всього різдвяного тижня господарі щовечора «запрошували» до себе всіх, хто вже відійшов, й залишали на ніч для них на столах поминальні страви — кутю та узвар, або й узагалі до ранку не прибирали зі столу.

Вважалося, що душі померлих постійно контактують з родиною, допомагають у господарстві, оберігають домівку та поле від пожежі, повені, граду, стежать, щоб у родині був лад та спокій. З їх допомогою росло й множилося все живе. За повір'ям, пращури провідують тільки ті сім'ї, в яких шанують їхню пам'ять, тобто ставлять Дідуха.

Колись його робили з першого або останнього зажинкового снопа. Це своєрідне пожертвування найкращого збіжжя. На Бойківщині в Дідух застромляли знаряддя праці: серп, граблі (на Покутті — ложки).

На Гуцульщині ніколи не було багато зернових, тому замість жита чи пшениці могли використати овес або й бобовиння. Напередодні свята Василя (подекуди перед святом Водохреща) Дідуха опівночі виносили з хати. У цей час душі померлих начебто полишають оселю. В деяких місцевостях Сніп спалювали на дорозі. У селах Галицького району його вимолочували: хто перший вбіжить в хату, той і молотить. Потім до зерен зі святочного снопа додавали ще й ішли віншувати сусідів та знайомих, посипаючи це зерно у домівках на щастя і долю.

На Покутті частину Дідуха спалювали, сповіщаючи цим самим, що народився Новий рік. З колосків іншої частини, додаючи гілочки ялиці та васильку, робили кропило для свяченої води. Ще залишали трохи стебел на перевесла, котрими перев'язували фруктові дерева, щоб наступного року добре плодоносили.