„Дуже давно жила в нашему селі вдова, у якої ріс син — вродливий та розумний юнак. Однак він був сліпим від народження. Жінка ревно молилася і благала Бога зглянутися на її дитину.

Якось, повертаючись під вечір з лісу, зупинилась вона біля джерела напитися води. Раптом їй почувся голос Матері Божої: „Якщо хочеш, щоб син твій бачив, приведи його вдосвіта на це місце і премий очі джерельною водою". Дуже здивувалася жінка, проте наступного дня, а було це 7 липня, на свято Івана, поспішила з сином до джерела. До схід сонця набрала води, вмила сина, і той враз прозрів. Радості обох не було меж. Звістка про це швидко розійшлася навколо, і стали люди приходити до джерела, вірячи, що його вода помічна".

„Колись в давнину, коли на край напали монголо-татари біля Духової Криниці сталося дивовижне зцілення одного воїна з дружини галицького князя.

Якось у сутичці з передовим загоном ворога загинули два його побратими, а він, хоча и був тяжко поранений, помчав на кош до Галича, щоб попередити князя про небезпеку. 3 передпліччя його текла кров і по дорозі він втратив її чимало. Коли під ним упав загнаний кінь, воїн скотився у придолинок і, ідчувши страшенний біль, втратив свідомість.

Потім було видіння чи з'ява. Осяяна яскравим сяйвом постать жінки наблизилась до нього і скропила його глибоку рану краплинами води, яку набрала з недалекого джерела...

Привели до тями дружинника ченці, які мешкали недалеко. На свое здивування воїн вдчув у собі сили, а коли поглянув на рану, з якої ще недавно текла кров, то побачив загоений рубець.

Щодуху рванув він до столиці, бо згадав, чого їхав. Князь Данило вислухав воїна і дуже здивувався його чудесному зціленню. Звістка про це чудо швидко поширилась між галичанами, і почали їхати до того джерела люди з далеких і близьких околиць. Кажуть, що і сам князь Данило Галицький нерідко бував біля цеї криниці. Священики кропили водою з Духової Криниці його воїнів, а ті у битвах перемагали угрів.