| 06.10.2008, 21:49 | ||
 «Меч та рало» - символ мужності та працелюбності давніх галичан.
Цей пам'ятний знак споруджений на тому місці, де в княжі часи пролягала перша лінія оборонних валів Галицько-Волинської держави, в урочищі Прокаліїв сад.
Барельєф пам'ятного знака відображає історичні події періоду становлення
Галицько-Волинської держави. Він є символом єднання древньоруських міст,
назви яких викарбувані на велетенському мечі, уздовж якого можна прочитати літописні свідчення про городи руські й про Галич. На Ралі, яке увіковічнює мирну працю хліборобів, зображені міфологічні персонажі, давньоруські воїни, орачі, літописець. Меч, встромлений в землю, симовлізує припинення війн.
Отже ми продовжуємо мандрівку рідним краєм яку я назвав «До цілющих джерел Галичини» і зараз ми прямуємо в Княжий город.
Княжий город розташовувався на неприступній горі між рікою Луквою і Мозолевим потоком у селі Крилос. Окрім природного захисту, город був зміцнений могутньою системою валів, ровів, частоколів та зрубних стін-городень з вежами. Найстарішими є укріплення Золотого току та зовнішня багаторядна смуга валів і ровів на Качкові (Х-ХІст). Вона замикає територію у 50га. Найкраще зберігся внутрішній подвійний перстень валів, що виник у другій половині ХІІ ст і охоплює площу На території города були розташовані Успенський собор, княжий та єпископський палаци, садиби бояр, житла ремісників, які обслуговували соціальну верхівку тогочасного суспільства. Галицький Акрополь – архітектурний ансамбль з вцілілих Успенської церкви, каплиці св. Василія, митрополичих палат на історичному ландшафті. (Путівник "Історичні міста України. Галич")
Від символічних меча та рала стежка веде на північ в ліс, пройшовши якою, поступово звертаючи у напрямку Крилоса, сходимо в яр, до русла потоку.
Води у ньому не було, де не де калюжі. Очевидно ним з Криліської гори сходять дощові води.
Ми якраз потрапили сюди після відомої липневої повені. Потужно тут вода погуляла тому дивувала величезна кількість равликів що повзали руслом. Їх було так багато що іноді чувся хрускіт мушлі під ногою. В голодний рік місцеві матимуть чим харчуватися :) .
  Штурманувши протилежний бік яру, через город та подвір’я виходимо на центральну вулицю Крилоса. Гарненькі подвір’я селян з буянням осінніх квітів – жоржин.
  Доходимо до першого роздоріжжя, звертаємо праворуч, до цілющого джерела «Францішкові очі». Це на Крилоській горі, в урочищі Штепанівка. Там неподалік колись стояв монастир святого Степана. Про джерело є легенда. Нібито давним-давно, під час татарської навали, одна жінка загубила в людському натовпі свого незрячого сина на ім’я Францішек. Бідна мама металася в натовпі, гукаючи дитину, а хлопча в цей час, плачучи, брело наосліп, поки не впало у воду. Мабуть, воно б утопилось, якби над ним не схилилася прекрасна жінка в біло-голубому одязі. Вона допомогла Францішкові вибратися з води, взяла дитинча за руку і привела до матері. І тут виявилося, що дитина стала бачити. Вода, яка потрапила в очі хлопчика, коли він упав у криничку, виявилася чудодійною. Відтоді джерело називають «Францішкові очі». До нього йдуть прочани, щоб змочити чудодійною водою хворі місця та попросити помочі у Діви Марії, яка на цьому місці явилася хлопчикові. Місцеві жителі розповідають про численні зцілення, які отримали люди завдяки Францішковим джерелам. У 1998 році на честь 1100-ліття Галича це святе місце впорядкували на взірець Люрду. На стрімкому скелястому березі широкого джерела, що вище по руслу утворене злиттям дев’ятьох, з каміння збудували нішу, в якій на такому ж кам’яному п’єдесталі поставили статую Діви Марії в біло-голубому одязі, в якому вона явилася Францішкові. Від джерела до статуї — три сходинки, викладені з каменю. На них можна молитися до Діви Марії. З другого боку потічка стоїть чепурна капличка, що залишилася ще від монастиря. На відміну від протилежного, цей берег рівнинний, вкритий буйними травами, від запаху яких солодко паморочиться в голові. Під час релігійних свят в капличці проводять богослужіння.(18.07.06 Дарина Назарчук, "Голос України")
   В затишній місцині, заглиблена в лісову кручу кам'яна арка. В арці Діва Марія. Після повені саме джерело з цілющою водою, що витікала з під кам'яної арки, замулило і зараз чистої води там не набрати. Треба розчищати. Та люди навідуються сюди, про що свідчать покладені до ніг Діви Марії свіжі квіти.
Вертаємось знову на центральну вулицю. Коли дорога почне забирати донизу від неї вправо є відгалуження. Ця вулиця приведе нас до Княжої Криниці.
   Княжа криниця – джерело цілющої води на Крилоській горі, що нуртує з глибини 50м. За княжих часів джерело мало надзвичпйно важливе стратегічне значення. Воно єдине забезпечувало город водою. Пізніше викопані тут криниці досягють води на глибині 40м. Нещодавно над джерелом спорудили білокам’яну альтану, що своєю формою нагадує бані давніх галицьких церков. В саме джерело відвідувачі кидають монети. Давня звичка – щоб повернутись сюди. А варто.
 
Біля джерела є оглядова площадка з якої відкривається чудовий вид на Підгороддя – колишній галицький Поділ. Сюди часто приїзджають молодята в день свого весілля щоб увіковічнити на фото та відео цю мить свого життя на фоні історичного ландшафту.
  Вертаєм знову до центральної вулиці. Тут капличка з біблійною композицією. Фігури вирізьблені з дерева. Зупиняємось для молитви.
Невеликий підйом і ми біля Успенської церкви.
Успенський собор – головна святиня княжого Галича – яскравий свідок його духовності, могутності та слави. За розмірами, багатством оздоби, просторовим розташуванням храм не поступався найвизначнішим святиням тогочасного християнського світу. Від споруди вціліли лише потужні підмурки та чисельні уламки білокам’яної різьби, фресок, керамічних плиток високомистецької роботи.
Науковими дослідженнями встановлено приблизну дату спорудження собору – середина XІІ ст. У західному притворі виявлено поховання князя Ярослава Осмомисла та невідомої княжни. Княжа катедра проіснувала до початку XVI ст. З її руїн сбудовано Успенську церкву, каплицю св. Василія і частково Старостинський замок в сучасному Галичі. (Путівник "Історичні міста України. Галич")
 Каплиця св. Василія
 Могила Ярослава Осмомисла.
Успенська церква. Споруджена 1584р біля руїн Успенського собору. 1676р була знищена турецько- татарською навалою. Знову відбудували 1702р. Під час Першої світової війни традиційне баневезавершення храму було знищене. За польської влади відреставрували без бані. У радянські часи церкву перетворили на музей. Лише у третьому тисячолітті повернули традиційне баневе завершення, і вона виконує свою первісну функцію. Сьогодні – це парафіяльний греко-католицький храм. Каплиця св. Василія зведена на підмурках і стінах Успенського собору наприкінці XVIcт. На початку ХХст. Тут зберігалась церковна бібліотека та архів. Зараз в каплиці розміщено експозицію, яка розповідає про історію дослідження Успенського собору. (Путівник "Історичні міста України. Галич").
     | ||
|
| ||
| Переглядів: 3360 | Завантажень: 0 | | ||
| Всього коментарів: 0 | |