План:

• Микуличин
• водоспад Гук
• г. Хом’як
• г. Синяк

Далі, залежно від стану гір, можна замахнутись і на Добошанку з Мєдвєжиком.

Першого травня в мене робочий день, тому стартували другого. Підйом о 4.00 і в 6.00 ми в Ів-Франківську. Автобус до Буковеля 6.15. Заплатили до Татарова, оскільки виходити найзручніше між Микуличином  і Татаровом.

8.10 переходимо підвісний міст через р. Прут і виходимо на маршрут.

 На вході піднятий шлагбаум і ніхто нас не спиняв. Як належить пробіглись поглядом по інформерах

  Далі присіли на обладнаному для відпочинку місці, перекусили і привели себе в бойову готовність – зняли транспортні штанята. Погода була не погана, навіть сонечко з’являлось.

  8.55 вирушили. На вказівнику, до Гука 4км. Дорогою приємно вражали обладнані місця для відпочинку. Вони ще зовсім недавно зведені – дерево свіже. Та траплялись і старі, темного дерева.

Ну і чергове нагадування правил поведінки на маршруті.

  Дорогу нам часто перебігали то величезні жуки, то саламандри вайлувато переставляли свої лапи.

А також знимкували все що привертало увагу.

  Дійшли до місця де дорога робить крутий віраж. Одразу за поворотом будка з охоронцем. Тільки но він нас помітив, одразу рацію до писка і комусь про нас повідомив. Далі ніяких дій. Пройшовши мимо метрів сто зрозуміли що то за охорона. Президентська дача В.А.Ющенко.

По дорозі набрали водички з одного із безлічі гірських струмків, благо вода в них чистенька.

  Мимо проїзджали авта, мало хто хоче зараз пішки ходити. За кілометр від водоспаду машини спиняються, далі обвал. Треба трохи драпатись вгору, потім вниз. Стежка обладнана дерев’яними перилами, та син вперше взяв до рук трекпалиці  і йшов з ними.

 Вже чути гуркіт водоспаду. Залишилось пройти під скелею та через дерев’яний місток і пряма стежка до Гука.

(на фото ми йдемо від водоспаду)

Виходимо на оглядовий майданчик. Він приблизно на рівні середини водоспаду.

Потужний струмінь гірської  води з шаленою швидкістю вилітає з гребеня скелі і пролетівши 15м, з гуркотом розбивається внизу.

Далі нам закортіло зійти й глянути на Гук знизу. Стежка стрімка та слизька. Палиці допомогли. Коли переходили кладку відчули на собі потужний струмінь повітря, який падаюча вода витискає з ущелини. На фото видно, як на цьому струмені тріпоче карта, що висить умене на шиї.

  Кілька хвилин в захваті дивимось на чарівну силу природи. На підході з’явилась група туристів, то ж аби встигнути познимкувати все наодинці, взялися за камери.

  Вертаємось назад. Тепер по плану г.Хом’як. Пройшовши кілометр-півтора берем в лоба крутий підйом по вирубці і виходимо на невеличку полонину. Посередині полонини з десяток смерек згуртувались у гайочок. Вирішили стати тут на перекус і перечекати дощ, що вже почав накрапати. Наметову підстилку використали в якості тента, розтягнувши її між двома смереками та трекпалицями.

  Перекусили а дощ ставав все сильнішим. Попри нас, з верхів, підтюпцем спустились дві групи туристів.  Гори позатягувало туманом. Син бавився з вогнищем, намагаючись палити мокрі патики.

Просиділи чотири години. Місцями туман розсіювався на короткий час і можна було бачити наступну мету нашої подорожі – гору Хом’як.