Бурштин.bostoncityportal

Є на карті нашої рідної неньки-України, та й, зрештою, на карті усієї планети Земля, місто-перлина, яке стоїть на березі моря, але це не Чорне море, голубі плеса якого оре теплохід, проте це не трансконтинентальний лайнер. До моря веде східниця, але це не Потемкінська східниця. Перед східницею стоїть пам'ятник, однак, це не пам'ятник графові Рішельє. Ні, це не прекрасна Одеса, це - чарівне місто, яке без перебільшення можна назвати «Бурштиновим сяйвом».

Моє місто вмивається тихими ранками в морі
І несе людям світло в домівки, як Сонце і зорі,
Як казковий герой Прометей,
Ти теплом зігріваєш людей.

Бурштин - мого серця маленька столиця,
Я люблю тебе вдень і любуюсь вночі, як не спиться,
Ти у мандрах приходиш до мене у сні,
Хай тут завжди лунають веселі пісні,
У місті серця мого - Бурштині, Бурштині, Бурштині.

Історія людської цивілізації вивчається в першу чергу з писемних історичних джерел. Однак на території Прикарпаття перші літописи з'явилися дуже пізно - десь у ХІІ-ХІІІ ст. Арабські, грецькі та візантійські письменники подавали про західноукраїнські землі дуже скупі і суперечливі відомості. Тому про прадавнє минуле нашого краю найкраще може розповісти археологія. Тільки ця допоміжна історична дисципліна дозволяє довідатися про те, коли з'явилися в наших краях перші люди, чим вони займалися, яких звичаїв і вірувань дотримувалися, що залишили по собі нащадкам.

Густі ліси з великою кількістю дичини, розмаїття трав на пасовищах, багаті водні ресурси, поклади мінералів, що використовувалися для виготовлення знарядь праці здавна манили кочові племена на територію Бурштинського Опілля. Про безперервне проживання тут людей говорить факт виявлення численними науковими експедиціями слідів шістнадцяти археологічних культур.

Перші свідчення про життя людини на території Бурштинщини відносяться до епохи мезоліту ( X - VI тис. до н.е.), яку інакше називають середнім кам'яним віком. Іменована вона була так тому, що люди в цей період використовували в основному кам'яні знаряддя праці. На початку мезоліту наступило глобальне потепління і почав танути останній льодовик. Пагорби і долини вкривалися лісами. Докорінно змінювався тваринний світ. Вимерли такі тварини як шерстистий носоріг, мамонт, вівцебик. Мезолітичне населення вдосконалювало способи добування їжі, адже нові тварини були прудкішими, обережнішими і не жили стадами. Мисливцям доводилося багато блукати в пошуках кращих місць для полювання та рибальства. Одна з таких мандрівних общин осіла на деякий час на території Бурштинщини. Обидві стоянки доби мезоліту виявив у 1987 р. археолог В. Конопля. Перша з них знаходилася на західній околиці сучасного села Коростовичі. Вона займала територію приблизне 100 х 100 метрів. Дослідник знайшов там багато крем'яних відщепів і дрібних знарядь праці. Ще одна стоянка цієї доби була відкрита в одному кілометрі на південний захід від села Бовшів. Вона мала дещо менші розміри (100 х 60 метрів), але люди проживали тут довше. Археологи з'ясували, що товщина культурного шару на цій стоянці становила 50 сантиметрів. Розташування обох поселень на березі ріки засвідчує, що їхні мешканці займалися рибальством. У що вірували та чому поклонялися ці люди залишається таємницею. Однак відомо, мертві викликали у них панічний страх. Своїх покійників вони ховали далеко від поселення зв'язаними в глибоких ямах і клали на могилу важкі камені.

До найдавніших культур, виявлених поблизу Бурштина, відносяться також поселення лінійно-стрічкової кераміки (4000 - 3500 pp. до н.е.). Дві напівземлянки цієї культури було знайдено археологічним загоном інституту суспільних наук АН УРСР під керівництвом доктора історичних наук В. Барана в урочищах Сулива та Підліски, поблизу Дем'янова і Бовшова. В центрі осель стрічковиків знаходилися вогнища, а біля стін - невеликі ями для зберігання продуктів. По долівці було розкидано крем'яні знаряддя праці, а також кістки диких і свійських тварин. Глиняний посуд ручної роботи тогочасні майстри прикрашали нарізними горизонтальними паралельними лініями із символами, що нагадують ноти. Носії культури лінійно-стрічкової кераміки були першими землеробами на Прикарпатті. На випалених лісових ділянках, оброблених примітивними дерев'яними мотиками вони сіяли пшеницю й садили горох. Займалися стрічковики також скотарством, мисливством і рибальством. У їхніх віруваннях значну роль відігравав культ матері, а це означає, що в общині панував матріархат. Усім суспільним життям заправляла жінка. Покинути обжиті галицькі землі стрічковикам, очевидно, прийшлося по причині насування зі сходу войовничих кочівників.

У 3200 - 2250 pp . до н.е. на території Бурштинського Опілля проживали пердставники трипільської культури, їхні поселення знайдено археологами у чотирьох місцях - в коростовицьких урочищах Через дорогу й Церковне, а також в урочищах Підліски поблизу Касової гори та Дворище, що на східній околиці с. Бовшів. Трипільці перебували на вищому рівні розвитку ніж стрічковики, бо використовували крім крем'яних та кістяних ще й мідні знаряддя праці. Проживали вони у набагато цивілізованіших наземних оселях, стіни яких виплітали з хмизу й обмазували глиною. Для кухонних потреб використовували глиняний ліплений посуд. Вшанування богині родючості говорить про те, що головним господарським заняттям племен трипільської культури було орне землеробство. Вони вирощували пшеницю кількох сортів, льон, бобові культури, аличу, виноград тощо. Велику увагу трипільці приділяли скотарству, особливо розведенню коней.

З 2000 по 1500 pp . до н.е. на узбережжі Гнилої Липи проживали племена культури шнурової кераміки. Хоча слідів поселень шнуровиків археологам виявити не вдалося, факт заселення ними цих земель сумніву не викликає. Вченими знайдено кілька курганних могильників, поховальний інвентар яких засвідчував приналежність до даної культури. Одне з поховань знаходилося в урочищі Сулива біля села Бовшів. Покійник лежав на правому боці зі скорченими ногами, головою на південний захід. Біля його голови знаходилися кістяний кинджал і глиняний красиво розписаний глечик, а в ногах - велика глиняна посудина орнаментована у верхній частині знаками, що нагадують ялинки. У другому похованні, виявленому в курганному могильнику в урочищі Мірчуки (с. Дем'янів), розкопано скорчені останки дорослої людини в такій же позі. Біля грудей покійника лежали глиняна овальна мисочка, а біля рук та ніг - крем'яні пластинки, скребок і кам'яна просвердлена сокира. За наявністю в розкопаних могилах зброї вчені припускають, що поховані в курганах люди були воїнами.

Після переходу шнуровиків на південь, територію Бурштинського Опілля заселили представники комарівської культури (1500 - 1000 pp. до н.е.). Адміністративний і торговий центр цієї спільноти знаходився поблизу сучасного села Комарів. На багатошаровому поселенні Бовшів археологи знайшли багато кераміки комарівців. Деякий час носії комарівської культури проживали поруч із племенами культури Ноа. У 1962 - 1964 pp . під час археологічних розкопок під керівництвом В. Барана та Л. Крушельницької поблизу с. Бовшів було виявлено два поселення цієї культури. Знайдені під час досліджень речі археологи продатували 1200 - 1000 pp. до н.е. Представники культури Ноа жили в наземних каркасних халупах із печами або відкритими вогнищами. Численні знахідки в оселях та поблизу них кісток домашніх тварин, великої й дрібної рогатої худоби, свині та коня свідчать про важливу роль скотарства в їхній господарській діяльності. Землеробство у цих жителів краю було набагато примітивнішим ніж у попередників. Натомість високого розвитку досягли кустарні промисли: гончарство, косторізна справа і бронзоливарне виробництво. Вироби з кістки становили найбільший процент від усіх виявлених знахідок. Крім керамічного посуду, гончарі племен культури Ноа виготовляли з глини конічні грузила, пряслиця, покришки й моделі хлібців. Більшість речей продавали або обмінювали. Добрі торговельні відносини майстри культури Ноа мали з носіями комарівської культури та населенням причорноморських степів.

В урочищі Мірчуки біля Дем'янова археологи виявили місце, де жителі поселення культури Ноа ховали своїх покійників. У всіх трьох ямах скорчені кістяки лежали на правому боці. В могили покійникам клали глиняні миски з рештками їжі, крем'яні наконечники стріл, бронзові прикраси тощо. Поховальний обряд та невеличкі купи золи, яку, очевидно, з ритуальною метою виносили з жител і зсипали у визначене місце, дають підстави вважати, що община культури Ноа жила патріархально-родовим укладом і сповідувала культ сонця, вогню та домашнього вогнища. Зникнення племен цієї етнокультурної спільноти співпадає з появою на Бурштинщині племен голіградської культури фракійського гальштату. Вони проживали в невеликих неукріплених поселеннях, розташованих на берегових підвищеннях поблизу сучасних сіл Бовшів, Дем'янів та Тенетники. Про те, що племена фракійців були повними господарями на цих територіях на протязі двохсот-трьохсот років у XI - VIII ст. до н.е., свідчить культурний пласт товщиною 0,5 м. Найбагатшим на знахідки виявилося поселення в Бовшові (урочище Підліски), розкопане у 1961-1962 pp . археологічним загоном під керівництвом Л. Крушельницької. На ньому знайдено майже одинакові три напівземлянки видовженої овальної форми. У двох будівлях вздовж стін у материку були вирізані лави-лежанки. В усіх спорудах збереглися залишки великих вогнищ розміром 1,8 х 1 м. Розкладалися вони на долівці посередині жител у прямокутних коритоподібних заглибленнях викладених плоским камінням. В середині будівель виявлено багато черепків битого посуду. Високоякісна кераміка фракійців прикрашалася рельєфним орнаментом. Крім гончарства вони займалися землеробством, ткацтвом, розводили коней та велику рогату худобу. Фракійці були першим племенем на Бурштинщині, що вміло обробляти залізо й досягло у цій галузі великих успіхів. Вони виготовляли мечі, кинджали, наконечники списів тощо. Наявність багато оздобленої зброї говорить про зачатки майнової диференціації, а знахідки культових речей дають можливість припускати, що племена фракійців обожнювали сили природи, сонце, місяць, померлих предків, поклонялися богині родючості. На початку періоду залізного віку фракійців витіснили з території Подністров'я лісостепові племена півдня України.

У ранньоскіфський період (650 - 400 pp . до н.е.) на Бурштинщині існувало три поселення, в яких проживали племена черепинсько-лагодівської етнокультурної групи. Вони знаходилися в кілометрі на північний захід від села Бовшова, на південно-східній окраїні села Коростовичі і в тенетницькому урочищі Могили. Від негоди та хижих звірів черепино-лагодівці ховалися у великих овальних житлових приміщеннях площею 20 - ЗО м. Стоплювались ці споруди вогнищами або печами. Попіл охайно зсипався в окремі ямки поблизу жител, біля яких, очевидно, виконувались культові обряди. Продукти та різноманітний крам представники цих племен зберігали в численних господарських ямах поблизу будівель. На поселеннях знайдено кераміку, крем'яні та залізні .знаряддя праці, які свідчать про заняття землеробством, гончарством, ткацтвом. Своєрідним був поховальний обряд подністровських племен ранньоскіфського періоду. Небіжчиків спалювали на споруджених із вапняку прямокутних площадках. Потім прах збирали в урну і закидали її землею разом із площадкою, насипаючи таким чином невеликий курган.

У 1962-1964 pp . на розкопках поблизу Бовшова археологами виявлено речі поморської культури (220 - 100 pp . до н. е.). На жаль, знахідки не дають достатньої інформації для характеристики поселення цієї культури. Відомо тільки, що носії поморської культури - це осілі землеробські племена з досить розвинутим гончарством і ливарством. Покійників поморяни спалювали й ховали в кам'яних скриньках або урнах, прикритих посудинами типу кльош.

В перших століттях нашої ери на території Бурштинщини проживали племена двох споріднених археологічних культур - липицької й пшеворської. Поселення першої з них датуються 1 - 220 pp . н. е. Вони знаходилися біля Касової гори в урочищі Підліски та в урочищі Росохи під Бурштином. Біля Касової гори археологи виявили дві напівземлянки чотирикутної (2,8 х 2,3 м) та квадратної форми (4 x 4 м), що розташовувалися на віддалі 50 м одна від одної. В середині жител знаходилися напікруглі печі, черінь яких була викладена гладким камінням і вимощена глиною. З перерізу черені видно, що вона тричі відновлювалась. Це свідчить про довготривалість проживання у помешканні людей. У другому житлі дослідники виявили залишене у материку прямокутне підвищення, розміром 1 х 0,5 м. Зверху воно було рівно викладене камінням і служило, очевидно, стільцем, або столом. В господарській ямі для зберігання харчів (див. розк. І. яма 3) знаходилася велика кількість черепків ліпної та гончарної кераміки. Крім великої кількості уламків посуду на території поселення знайдено свисток, зроблений з рога козулі. В урочищі Росохи носії липицької культури, очевидно, проживали недовго, бо культурний шар поселення тут бідний. Серед знахідок, виявлених на обох поселеннях, є окремі речі виготовлені представниками інших етнокультурних спільнот. Це свідчить про те, що населення липицької культури торгувало з римськими провінціями та сусідніми племенами - носіями пшеворської культури. Відсутність місцевого етнічного кореня, характер кераміки та обряд спалювання покійників на спеціальних вогнищах підкреслюють схожість липицьких племен із даками, які проживали на території сучасної Румунії. Колонізуючи нові землі на початку І ст. н.е. дакійські племена зайняли родючі землі на Дністрі. Про них згадує у своїй "Географії" Птолемей. Біля Дністра він розміщує дакійське плем'я костобоків. Більшість вчених також пов'язують липицьку культуру з цим племенем. Причиною, що заставила костобоків покинути обжиті території, був, очевидно, натиск із сходу населення черняхівської культури. Племена, які залишились, незабаром асимілювались у черняхівському середовищі. Довгий час костобоки мирно співіснували з носіями західноукраїнської групи пшеворської культури (1 - 300 pp . н.е.). Поселення пшеворців знаходилися в урочищах Росохи та Березняки поблизу Бурштина. Вони складалися з численних добротних наземних жител. Технологія спорудження будівель була однією із найпередовіших: стіни зводились із тесаного дерева та обмазувались глиною з зовні і із середини. Опалювалися приміщення відкритими вогнищами. Наявні в житлах монети, посуд, предмети культу свідчать про жваві торгівельно-обмінні зв'язки з римським світом. Пшеворські племена займались землеробством, ковальством, гончарством. Розвиток продуктивних сил у них привів до глибокого майнового й соціального розшарування й утворення привілейованої верстви.

У II ст. н.е. пшеворці розтворилися у численних черняхівських племенах, одне з яких, поселилось на Бурштинщині й проживало тут протягом 200 років ( II - IV ст. н. е.). П'ять черняхівських поселень розміщувались компактною групою вздовж колишнього річища Гнилої Липи між сучасними селами Бовшів і Коростовичі. Ще два поселення були знайдені археологами в урочищах Росохи та Березняки. Помешкання і господарські приміщення розташовувались здебільшого двома рядами вздовж схилу річкової долини. 14 Жили черняхівці у землянках та напівземлянках, площею від 10 до 24 м 2 , зорієнтованих за сторонами світу. Стіни будівель плели з пруття й обліплювали глиною. Покривали хати двоскатним дахом із соломи або очерету. Внутрішній інтер'єр помешкань складався з викопаних у материку лавок-лежанок, а також із підковоподібних печей. В літню пору їжу готували на вогнищах за межами споруд. У деяких хатах у долівці було викопано ями для зберігання продуктів. Для господарських потреб використовувався як ліпний, так і гончарний посуд. Доктор історичних наук В. Баран вважає, що виготовлення посуду на гончарному крузі було занесене у черняхівське середовище провінційно-римськими гончарами. Корінне ж населення виготовляло лише ліпну кераміку.

Провідними галузями господарства племен черняхівської культури було землеробство та скотарство. Вирощували переважно зернові культури: пшеницю, ячмінь, просо. Мололи зерно на ручних терках і жорнах. Про роль скотарства свідчить той факт, що кістки коней, корів, свиней, дрібної рогатої худоби складали 84 - 90 % від усіх знахідок, виявлених на поселеннях. Наявність у житлах та поблизу них кісток дикого кабана, оленя, козулі, лося, вовка, ведмедя, лисиці говорить про добре розвинуті навики черняхівців у мисливстві. Окрім мисливства чоловіки займалися деревообробним і косторізним ремеслами, а жінки - прядінням і ткацтвом. У багатьох місцях поселення знайдено залишки шлаків, куски криці і навіть залізної руди. В урочищі Росохи археологи натрапили на вогнище-майстерню з великою кількістю різноманітного речового матеріалу, який є беззаперечним свідченням того, що черняхівці вміли виготовляти залізні знаряддя праці. Уламки античних амфор говорять про тісні зв'язки черняхівського населення з античними причорноморськими центрами Тіром і Ольвією, наддунайськими римськими провінціями та готським союзом племен. Купівля здійснювалася за допомогою римських монет Андріана, які чеканилися у 117 -133р. н.е. Мешкали черняхівці малими сім'ями, які володіли дрібною власністю. Але земля й основна частина запасів їжі ще були у спільному користуванні. Цей висновок підтверджують знахідки великих господарських ям на певній віддалі від жител. Молились представники цієї культури кам'яним і дерев'яним ідолам, приносячи їм у жертву тварин. У 375 р. на Подністров'я вторгуйся кочові орди гуннів, страх перед якими заставив черняхівців покинути обжиті місця.

однокамерні напівземлянки чотирикутної форми, нижня частина яких вкопувалась в землю. Покриття помешкань відрізнялося від черняхівського. Ранні слов'яни робили дах із плетеного пруття й соломи, а зверху заліплювали цей каркас глиною. В північному куті кожного житла розміщувались підковоподібні печі, стінки й купол яких складався з великих і малих кам'яних плит. Черені печей були викладені великими кусками плоских каменів на рівні долівки помешкання. Іноді навпроти отворів печей знаходились припічні ями, в які вигрібали попіл і вугілля. У материкових стінках приміщень було залишено невеликі площадки, що використовувались як столи. Спускалися в напівземлянки у більшості випадків по сходах або по дерев'яних драбинах. Для утримання тепла в халупах двері робились вузькими (0,4-0,5 м.) і невисокими.

За наявними в будівлях та поблизу них знахідками можна зробити висновок, що жителі поселення вели осілий спосіб життя, займались землеробством і полюванням. Про вправність їх в агротехніці свідчать знахідки пшениці, ячменю, проса, а також уламки верхньої частини жорен. Велика кількість кісток дикого кабана, вовка, ведмедя, тетерева говорять про те, що значну частину їжі вони добували мисливством. Вміння ранніх слов'ян прясти і виготовляти дрібні побутові і ювелірні вироби засвідчують знахідки глиняного сплющеного пряслиця, спинки бронзової пальчастої фібули та частинки бронзової сережки. Деякі чоловіки вправлялися у залізо ливарні й справі й ковальстві. Великі куски залізних шлаків виявлено серед розвалин печей. Однак у гончарстві ранні слов'яни відставали від своїх попередників. Вони користувалися посудом лише ліпної роботи, а отже, не знали гончарного круга.

Причиною, по якій ранні слов'яни покинули свої поселення, очевидно, була поява на теренах Підкарпаття аварів. Літописець пише про ті часи: "... ці ж обри воювали проти словін, і пригнітили дулібів, теж словінів і насилля чинили над жінками дулібськими: якщо треба поїхати обрину, то не давав впрягти ні коня, ні вола, а велів впрягти три, або чотири, або п'ять жінок у телігу і везти обрина, і так мучили дулїбів". Знаючи про жорстокість аварів населення дулібських поселень, що проживало на узбережжі Гнилої Липи, попереджене про небезпеку, покинуло ці краї. Є підстави припустити, що мешканці лише одного ранньослов'янського поселення не покинули обжитих місць і були асимільовані переселенцями з Балканського півострова. Це поселення знаходилося в урочищі Задебра поблизу села Тенетники. Тут виявлено фрагменти кераміки ранньослов'янського поселення типу Лука-Райковецька ( VIII - IX ст.), яке на Подністров'ї ідентифікується з племенами білих хорватів. На жаль, через перемішаність культурних пластів, залишків будівель археологам виявити не вдалося. Це поселення вивчене ще не досить добре.

На зміну білим хорватам прийшли представники давньоруської археологічної культури (ХІІ-ХІІІ ст.). Давньоруське населення проживало у наземних та напівземлянко в их житлах прямокутної або овальної форми, площею 13-18 м. В цілому давньоруські будівлі мали багато спільних рис із черняхівськими та ранньослов'янськими житлами. Відрізнялися вони лише тим, що мали прибудовані до входу півкруглий ґанок й обліплений глиною дах. Деякі напівземлянки для зручності входу в сінях мали сходи, а в стінах - отвори для вікон. Поряд з оселями знаходились ями господарського характеру та великі за розміром землянки. Наявність у їхніх стінах овальних ніш із скупченням залізних шлаків вказує на те, що вони були майстернями. Поблизу будинків археологи знайшли багато черепків гончарної кераміки, прикрашеної переважно прямолінійним орнаментом. В житлових приміщеннях та господарських ямах виявлено частини знарядь праці (залізні наральник і чересло від плуга, косу, шиферні пряслиця, зброю (ромбо та пилоподібні наконечники стріл), кінську збрую (шпори, вудила), ювелірні вироби та натільні хрестики (уламки скляних браслетів, бронзові хрест енколпіон та ікони із зображенням Благовіщення і чотирма буквами давньоруського письма НМРО), побутові речі (ножиці для стрижки овець, ножі, кресала, цвяхи, обручі від відер, пряжки, скоби, ключі, кістяні гребінь і проколки). Знайдені предмети красномовно свідчать про заняття, суспільне життя та духовний світ людей, які жили в епоху Галицько- Волинської держави.

На Бурштинщині поселення давньоруської культури утворювали своєрідні гнізда поблизу сіл Бовшів (4 поселення), Коростовичі (3 поселення), Тенітники (3 поселення), Дем'янів (2 поселення) та Новий Мартинів (2 поселення). Найкраще досліджені археологами бовшівські та дем'янівські поселення. Група населених пунктів поблизу сучасного Бовшова, очевидно, були давньоруськими селами з погостом у літописному Болшові. П'ять поселень біля сучасних Нового Мартинова та Тенітників, правдоподібно складали кущ сіл із погостом у Мартинсві, а залишки поселень в урочищах Мірчуки та Бушівське були попередниками Дем'янова. Три поселення біля Коростович дали початок селам Тучіпи, Пустолука й Острівець, які згадуються в історичних документах XV ст. і мова про які піде в наступних розділах. Саме від цих давньоруських поселень, очевидно, й треба відраховувати писану історію Бурштина.