Середа
20.09.2017
11:27

Вітаю Вас Гость
RSS

 
ГоловнаРеєстраціяВхід


 

 
Погода в Україні



 

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2010 » Червень » 24 » Від Попа Івана до Малого Горгана
20:17
Від Попа Івана до Малого Горгана

«І як ти дійшла до такого життя?» – часто доводиться мені чути, коли розповідаю про гори…про плани, пов’язані з тими ж горами. А до життя такого не доходять, просто з’являється потреба………а потреби вони ж такі…..з’явились і все…сучасний світ нас як вчить: «потреби потрібно задовольняти!!!!» (трохи гумору не завадить….люблю вже я посміятись)

Був травень і хотілось спланувати відпустку, отож, вирушаю в гори, а хочу – в Карпати. Досвіду, окрім одного комерційного 3-денного походу по Криму не було, а в гори треба!!!!!!! Шукаю групу……хм…..і де б її знайти?....Комерційного походу вже не хочеться…..Треба експериментувати – збирати групу самій. Оголошення на форумі, пару тижнів жвавого обговорення, і нас п’ятеро (я – Оксана, Степан, Олег, Юля й Ігор) відважних, зовсім незнайомих людей, вирушає в гори по маршруту «Від Попа Івана до Малого Горгану» (маршрут скоригувався в процесі подорожі, спочатку ж планувалось закінчити подорож в с. Бистриця, вийти на гг.Довбушанку).

12 червня. Зустріч в Ів.-Франківську. Довгоочікуване знайомство з учасниками. Приємні люди, і всі неймовірно різні…….подорож обіцяє бути цікавою. Переїзд до Верховини………а вірніше ми до нього не доїхали…..зійшли в Ільцях, а звідти до Шибеного нас підвіз один добрий вуйко, який одразу ж і зареєстрував нас як групу, за що йому велике спасибі. Пройшли село, і вже перед підйомом на полонину Веснарка нас зустріла привітна тітонька, яка записала контакти «старшого групи» (ним був Степан, якому я щиро дякую!!!!!!! Це людина-чарівник!!!).




Ось тут і трапилась перша неприємність: один з нас (я не буду уточнювати, хто саме, залишаю це право за собою) занедужав: загальне ослаблення організму + дала про себе чути давня травма коліна. Довелось зробити невеличку зупинку: хворому вдалось поспати 30хв, разом з тим вже й пообідали. Ця обставина значно сповільнила наш рух, але, враховуючи, що це був перший день подорожі й адаптація хоч якась проводилась, бігти зовсім не хотілось і ми в спокійному темпі добрались до полонини Веснярки, де поповнили запаси води…..і навіть випили кави (серед нас були кавомани-гурмани). Далі дійшли до оз. Марічейки, де й заночували.




13 червня. Досить швидко зібрались і рушили в напрямку г. Піп Іван до обсерваторії. Палило неймовірне сонце. Одразу наголошую: крем захисний від сонця треба брати обов’язково і не для того, аби його носити в рюкзаку, а маститись ним і робити це щогодини…я не жартую!!!!!!! Не помітите, як отримаєте опіки, а реакція на них – частини тіла спухають…у мене, наприклад, на наступний день спухли руки (це наслідки сонячної радіації….а я користувалась кремом, правда, лише раз на день………..цього замало!!!!!). Біля обсерваторії ми зробили невеличкий привал, на півтори годинки…ото ж, майже зруйновану споруду ми оглянули добряче. Далі рушили в напрямку оз. Несамовитого, де планували заночувати, але через погодні умови довелось змінити місце ночівлі, яким стало оз. Бребенескул. Після того, як ми пройшли г. Дземброню й рушили в напрямку гг. Менчул та Бребенескул, нас почали оточувати хмари з усіх сторін: піднявся сильний вітер і здавалось, що сильного шквалу не уникнути (ми не хотіли йти в хмари – у біле марево небуття), тому спустились до оз. Бребенескул. Не хотілось скидати висоту, але довелось, хоча, особисто я потім навіть не шкодувала, бо ми спостерігали унікальну картину природного явища: біла густа хмара, що закривала хребет, дуже швидко опустилась вниз до озера, повністю закривши його й утворивши білу пелену, яка трималась хвилин п’ять, а потім так само швидко відступила нагору. В той вечір дощик нас лише полякав, ні зливи, ні шквалу не було.
До речі, від Дземброні до оз. Бребенескула нам по дорозі трапилось три струмочка, два з яких, здається, позначені на карті, тому за питну воду можна не хвилюватись.












14 червня. Прокинувшись рано-вранці, швидко поснідавши ми продовжили подорож. Поки йшли по Ребрах, думала, мене вітром здує (навіть з моїм рюкзаком на 70л+10л). так що капюшончик на курточці зовсім не завадить навіть влітку))
Без особливих пригод, окрім того факту, що йшли ми повільненько (як Ви пам’ятаєте, один з учасників був з травмованим коліном), ми дібрались до г. Говерла. Двоє з нас, молодих і жвавих, практично побігли на вершину Говерли з рюкзаками. Решта траверснули, і «на лєгкє», залишивши рюкзаки з травмованим, я і Степан піднялись на Говерлу. Далі по плану було дістатись місця ночівлі – під Петросом. В екопункті, до якого ми спустились, з нас взяли плату по 10грн з чоловіка і ще по 15 грн за кожен намет, бо це територія заповідника.
Ледь встигли ми дійти до стоянки, як почався дощ ….. хмари нас переслідували всю дорогу – від екопункту до Петроса (пощастило, що в дорозі не почало лити). Намети ми вже ставили під дощем: намокли ми і наші рюкзаки. У нас з Юлею в наметі утворилась калюжка, – не було тенту, оскільки він має вагу…..а вага завжди є зайвою, то відповідно його не взяли. Як на мене, то краще все ж таки брати тент, бо, по-перше, з калюжкою в наметі недуже приємно спати, по-друге, поліетиленові дощовики зовсім не захищають намет, – все рівно вода потрапляє всередину, а свіже повітря зовсім ні, – зранку встаєш, а голова «квадратненька» від нестачі кисню (краще з таким не експериментувати).





15 червня. Ранок видався надзвичайно казковим: там, внизу, гори вкрила молочна ріка з хмар, – відчуття не передати. Разом з тим на Петросі був густий туман, тому вирішили не підніматись. По плану ми мали спуститись до Квасів, а звідти переїхати в Татарів, але оптимальнішим виявилось спустись до Лазещини. Йшли ми дорогою через ліс: ліси винищують, болото місять….людоньки, схаменіться!!!!!!! Досить виснажувати Карпати!!!.......Трапився нам по дорозі хутір Козьмещик, де народ, окрім мене, втамував спрагу пивом……таку радість на обличчях нечасто побачиш (приємно її споглядати).
До речі, по дорозі нам трапився соліст, мандрівник-одинак, який йшов з нами до Лазещини. Він підказав, що в Лазещині можна сісти на електричку, яка від’їжджає о 15.00. Ото ж, маючи в запасі «вагон часу», ми зовсім не поспішаючи крокували до станції. Я йшла позаду групи…….як тільки наблизилась до залізничної станції, наша електричка спокійненько собі поїхала…….а ми (через мене!!!! Ще раз прошу вибачення за той інцидент) залишились………виявляється рух поїздів змінився: тепер електричка відбуває на 15хв (!!!!!!) раніше…..я не буду тут себе виправдовувати….як є, так є…..дякую друзям за те, що «не хаяли» мене)))))
Була альтернатива – піти на автобусну зупинку, чекати автобуса…….що ми й зробили. Правда, одному нашому товаришу довелось їхати додому, – він так спікся, що ноги напухли і він не міг вже нормально пересуватись. То було мудре рішення (гори горами, а здоров’я треба берегти). Ми попрощались з товаришем і новим знайомим ,солістом, і поїхали в Татарів. На ночівлю зупинились недалеко від водоспаду Гук. Мряка + втома дали про себе знати: швидко приготувавши вечерю й поставивши намети, пішли спати.
P.S: на автобусній зупинці більше години нас розважав місцевий вуйко, наспівуючи гуцульські коломийки……трохи він нас втомив…..але колоритненько вийшло))



16 червня. Ранок. Туман. Вирішили поспостерігати за погодою – днювали половину дня. За цей час встигли пройтись до водоспаду Гук…..бррррррр…..водичка холодненька, але хто на це вже зважає)).
Дощу не було, туман розсіявся, вирушили в дорогу, піднялись на полонину Хом’яків (Бараня). Сильний туман, з якого виходять коні……недалеко колиба – випасають худобу…одразу пригадався мультик про їжачка в тумані, що шукав коника))) Поставили намети, заночували.





17 червня. Ранок. Туман. Днюємо. Якщо погода завтра не зміниться, доведеться спускатись і їхати додому……але ж не хочеться, тому чекаємо……в тумані трішки побродили по полонині, набирали воду, збирали чебрець. Чоловікам навіть вдалось вибратись (радіальний вихід) на г. Хом’як…Нас з Юлею не взяли – було слизько, подбали про нашу безпеку. І правильно…..наші сили, чесно кажучи, були вже на межі…….і цей день відпочинку дав змогу відновитись.





18 червня. Ранок. Туман почав відступати. Не снідавши (погода підганяє), ми вирішили прямувати на г. Синяк. Спочатку йшли лісом. Таку казку на яву я бачила вперше!!! Далі почались каменюки й жереп…….а ще туман…..він огорнув все навколо..20 метрів і нічого невидно…….дістались вершини. Туман, мряка……поїли…..треба рухатись далі……..на Малий Горган….Коли вийшли на вершину, туман відступив, на наше щастя!!!!!!! Але небо затягнули масивні, темні хмари…..дощу сьогодні точно бути……і ми точно потрапимо під нього!!! Спускаємось вниз…..якщо нагору я ще більш-менш спокійно піднімалась, то скакати вниз по каменюкам не змогла……навприсядки спускалась (боялась висоти….рухалась обережно..і правильно робила!!!!!! Я ж в Карпатах вперше!!!!)…….поруч був чарівник, Степан (дуже тобі дякую!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!) …… всю цю ділянку він мені допомагав проходити……спустились в ліс…тут досить крутий спуск……все мокре……і дощ почався (на щастя, що не в той час, як ми по камінню спускались)…….але моєму милуванню лісом ніщо не змогло завадити……навіть біль в нозі (при спуску я потягнула м’яз….через що нам довелось припинити мандрівку………ми так і не пішли на г. Довбушанку)….спустились до колиби….дощ посилився……я вже на автопілоті – навіть дощовик не діставала….так мокла…..без нього……до місця стоянки довелось йти вздовж русла р. Зубринки…..врешті-решт набридло їздити по мокрому, слизькому камінні….знімаю черевики і переходжу крижану ріку…….ледь не навернулась…..ноги, зовсім незвиклі до каміння, не слухались…а холод ще й зціпив рухи…….дійшла до берега…..поставили намети….повечеряли…….навіть в річку залізли (бажання бути чистим ніщо не може прибити….навіть холод)….










19 червня. Ледве встали…………таке враження, що хтось по нас тракторцем проїхав (це я про себе і Юлю)….тіло відчуває, що голова вже нарешті додому збирається і тепер дозволяє собі розслабитись……і давати ниючий біль…….а до траси ще 20 км йти!!! Зібрались….дійшли до с. Зеленого, де маршруткою дібрались до Надвірної, а потім рушили на Франківськ. Так і роз’їхались ми по своїм домівкам, де кожен ностальгує по-своєму………за горами.






P.S. розкладка у нас була просто МЕГА......особисто я перших три дні їсти зовсім не могла...ледве зранку пару ложок каші з’їдала......ми забагато набрали всього, починаючи від круп, і закінчуючи солодощами........все ж таки не хочеться бути туоистами "які набирають якнайбільше їжі, відносять її якнайдалі для того, щоб з’їсти".........кажуть, що повітрям ситий не будеш........я зовсім не закликаю ставати сонцеїдами......але чисте (!!!) повітря здатне творити чудеса!!!!



Висновки:
Всього було пройдено близько 90 км.
В дорозі були 8 днів, з яких один день – приїзд, другий – від’їзд.
Експеримент вдало завершився: завжди можна дати шанс незнайомій людині стати твоїм другом…..й у відповідь зробити те ж саме.
Якби не було складно, свої сили можна акумулювати……не акцентувати уваги на болеві…..й рухатись вперед………але робити це звісно, не шкодячи власному здоров’ю й здоров’ю учасників групи……ніхто краще свого організму за нас не знає…тому навантаження ми самі визначаємо…..головне – дружити з власною головою))


Решту фото можна подивитись тут: http://boston.at.ua/photo/vid_pip_ivana_do_malogo_gorganu/39
Переглядів: 722 | Додав: nirvana
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017
Використовуються технології uCoz