Вівторок
22.08.2017
12:55

Вітаю Вас Гость
RSS

 
ГоловнаРеєстраціяВхід


 

 
Погода в Україні



 

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2011 » Квітень » 19 » Великодній етикет, звичаї та вірування.
11:27
Великодній етикет, звичаї та вірування.

Білий тиждень


Останній тиждень Великого посту називається чистим. На цьому тижні віруючі люди дотримуються так само суворо, як і на першому тижні.

Найважливішим днем цього тижня є четвер, який називається чистим, святим, великим, страсним або живним.

Чистий четвер - день весняного очищення. Ще вдосвіта, до східсонця селяни «чистили» комору, подвір'я, хату - все мало бути по-святковому прибраним. У саду й на городі господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля та сухі тріски й підпалював, - «щоб очистити землю від морозу, зими, смерті й усякої нечисті». При цьому промовлялося заклинання: «Смерте, смерте, іди на ліси, на безвість, на моря. І ти, морозе, великий і лисий, не приходь до нас зі своєї комори. Смерть із морозом танцювала, танцювала і співала, і за море почвалала!»

Це робилося навпроти того хатнього кута, в якому покуть. Цей четверговий вогонь мав горіти впродовж цілих свят. Навіть віник, яким у четвер обмітали хату, ставав «чистим». Його ховали на горище, щоб при нагоді обмести капустяну розсаду від гусені.

Вважалося, що з цього часу й до кінця Великодня велику очисну силу має вода.

В Україні побутує повір'я, що в «чистий» четвер, до світанку ворон носить із гнізда своїх дітей купатися в річці. Той хто скупається раніше за пташенят ворона, буде здоровий протягом цілого року. Отож хворі люди ще вдосвіта, щоб устигнути поперед ворона, намагалися купатися, щоб очиститися від хвороби. Викупавшись, хворий набирав ще відро води із свого купелю й ніс ту воду на перехресну дорогу й виливав - «щоб там усе лихо зоставалося». А дехто на Слобожанщині, наприклад, ще й примовляв: «Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров'я в ручки, ніжки і в живіт трішки». Обережні люди вранці цього дня із дому не виходили, а як знаходилися в дорозі, то намагалися обминати перехресні дороги - «щоб хвороба не вчепилася».

В «чистий» четвер стригли дітей - «щоб волосся не лізло та щоб голова не боліла».

Вночі перед світанком господиня сідала на порозі й виводила із кужеля нитку, сучачи її навпаки: крутила веретеном пальцем від себе. Таку нитку змотували в клубок і зберігали для того, щоб перев'язувати цією ниткою хворе місце при «розтяжінні м'язів на руці чи нозі».

Якщо в цей вечір перуть білизну із попелом, то попіл зберігають, як засіб від лишаїв. Повертаючись додому із церкви, намагалися донести додому «страсну» свічку так, щоб вона не погасла. Для цього виготовляли спеціальні ліхтарі з кольорового паперу чи фарбованого скла.

Полум'ям страсної свічки випалювали або викопчували у хаті на волоці хрест - «щоб лиха нечисть хату минала». Цей хрест залишався на волоці до «Віддання Великодня» (в середу на шостому тижні після Великодня), але не скрізь. Так, на Харківщині існувало повір'я, що страсний хрест - «захищає від пожежі», а тому його не стирали аж до наступного «чистого» четверга.

Страсна свічка в народному віруванні мала велику магічну силу. Цю свічку запалювали перед іконами, коли мешканців дому охоплював страх. Під час великої грози запалювали свічку, «щоб грім хати не спалив».

Також у четвер господарки пекли паски. Одягнувшись у чисте і помолившись, жінка приступала до готування опари і замішування тіста. Паски прикрашали хрестами або маленькими шишечками. У деяких регіонах України - голубками, що прикріплювалися гілочкою освяченої верби.

Приготувавши паски, жінка бралася за крашанки. Яєць на Великдень варили від 50 до 300 штук. У Чистий четвер їх мили, у п'ятницю - занурювали в розчин квасців і лише в суботу фарбували. Усі «барвники» господарка заготовлювала заздалегідь. Жовтий колір шкарлупі надавала суміш квасців і польового хвоща, зелений - весняні трави, а темний - чорний сандал. Значну частину яєць фарбували у цибулинні, що надавало червоного або цегляного кольору. Традиційно, крашанки викладалися на зелені паростки вівса, пшениці, кресс-салату.
Страсна п'ятниця

У цей день, як і взагалі, останні три дні страсного тижня, не готували обіду, вдовольняючись хлібом, капустою, огірками. Навіть рибу їсти в цей день не можна. Ні шити, ні прясти в цей день не можна. Вважається великим гріхом рубати дрова або що-небудь тесати сокирою. У давнину в селах у Страсну п'ятницю виконували лише дві роботи: пекли паски та садили розсаду капусти. Як тільки господині посадять паски в піч й загнітять їх свяченою вербою, то зразу ж ідуть на город і садять розсаду - «щоб капуста була здорова, як паска». Паски в печі накриваються хусточками, які потім зберігаються і, при потребі, вживаються на підкурювання від бешихи. Якщо верх паски западе або вона виявиться порожня в середині, то це віщує нещастя - «хтось помре в цьому році», вважали на Слобожанщині.
Виготовлення паски особливої форми - зв'язано з вірою в чудодійні властивості обрядової освяченої їжі. В південних країнах свято Паски в часі збігалося з першим збором урожаю зернових. Хліб із муки нового врожаю випікався прісним, його не можна було змішувати із закваскою зі старого хліба. Новий хліб їли лише після освячення, й люди вірили, що такий хліб був наділений чудесною силою. Його можна було їсти, не побоюючись злих духів. А щоб не переплутати новий хліб зі старим, йому надавали особливої форми. Таким чином, пасхальний хліб був для віруючих хлібом, чистим від злих духів і вміщував у собі «святу силу рослинних духів».
Пасхальному хлібові спершу надавали самої різноманітної форми. Але поступово під впливом культу мертвих йому стали надавати спочатку форму могильного горба, а пізніше вигляд чотирикутного пірамідального надмогильника.
Великодня субота

У Великодню суботу готують крашанки або, як кажуть на Київщині, «галунять яйця», а в Карпатах - «сливчать сливки».
Згідно з народними віруваннями, крашанки потрібно готувати в суботу тому, що яйця, пофарбовані у п'ятницю, швидко псуються, а бувши зробленими в суботу, вони зберігаються протягом усіх свят.
Яйце як символ життя і розфарбоване на червоно, жовто - як символ оновленого життя здавна вшановували багато народів.
Яйце, в очах стародавніх слов'ян із його властивістю перетворюватися у птаха, було наповнене таємничим зміс-том. Люди бачили в цьому акті підтвердження своєї віри в чарівну здібність живих істот перевтілюватися. Таємничу силу, яка містилася в яйці, стали наділяти здібностями переходити на все, до чого воно торкається.
Общинна святкова трапеза була в той же час частуванням-жертвоприношенням духам, божествам. Споконвіку найбільш улюбленою їжею духів вважалася кров. І для того, щоб зробити яйця найбільш догідливими духам, їх обмащували кров'ю. Пізніше замість крові яйця стали фарбувати червоною фарбою, а ще пізніше - просто фарбувати в який-небудь яскравий колір. Перше фарбоване яйце зберігають і, коли потрібно, підкурюють ним хворого на пропасницю. Зокрема, на Харківщині, намагаються зберегти лушпиння із свячених яєць для підкурювання не лише людей, а й худоби. Згідно з побутуючим там повір'ям, у свяченому яйці є сорок милостинь і в ньому перебуває «Дух святий».
Топтати ногами рештки пофарбованого яйця - вважається великим грі-хом. Згідно з повір'ям того, хто буде товкти ногами свячене яйце, Бог, покарає хворобою.
На Лівобережжі й Слобожанщині люди зберігають свячені крашанки з року в рік і, як трапиться пожежа, перекидають через вогонь, вірячи, що вогонь погасне. Вживають свячені яйця і від різних хвороб: кладуть шкаралупу крашанки на вогонь і димом підкурюють хворого на курячу сліпоту. Вірять, що свячене яйце може заспокоїти зубний біль. Хворі на пропасницю зашивають свячене яйце в хустку й носять при собі доти, доки не пройде хвороба.
Звичай виготовляти писанки виник на території України дуже давно. Глиняні, кам'яні яйця, розписані геометричним і рослинним орнаментом, знайдені археологами в Україні, датуються XI-XII століттями. Порівнявши орнаменти на посуді, що був знайдений при розкопках (Київщина, Полтавщина), із найдавнішими орнаментами писанок вчені довели, що звичай розмальовувати писанки походить із дохристиянських часів. Хвилясті лінії - символ води і кружальця - сонячні знаки, ромби - символи засіяного поля, вмішені на них, уособлювали цілий космос. Роз-містивши його на крихкій оболонці яйця, що таїть у собі зародок нового життя, людина прагнула вплинути цією чарівною силою на навколишній світ.
Великдень

За легендою, у цей день навіть сонце довше не заходить, тому в Україні свято Воскресіння називається Великдень. Смертю смерть поправши, Син Божий воскрес для вічного буття. Тому три дні так радісно звучить вітання: «Христос воскрес!» і у відповідь: «Воістину воскрес!»
У церкву на освячення покладалося нести все, чим родина буде розговлятися: паски, крашанки, сало, ковбасу, рибу, вино, сіль. Після святкової служби всі поспішали додому. Існувало повір'я: чим швидше хазяїн дійде до господи, тим краще буде господарювати .
Великодній сніданок починали з молитви. З посмішкою змагалися, чия крашанка найміцніша. Далі їли все, що було освячено в церкві. В перший день світлого свята відвідували батьків. Ввійшовши в рідний дім, діти й онуки христосувалися з ріднею, пригощаючи їх крашанками, пасками, ковбасою, вином. Цього дня хлопці жартома обливали дівчат водою, ті ж дарували їм писанки, що ховали за пазухою. Жартівливі розваги молоді - невід'ємна частина свята Великодня Христового...
Воскресінню Христа передували трагічні події, коли Сина Божого судили, били, прилюдно вели на місце страти - Голгофу, покарали ганебною смертю на хресті. Здавалося б, згадуючи ці дні, чесним християнам треба «завмерти по кутах», плакати, вболіваючи про безневинно пролиту кров Спасителя. Але люди цього не робили! Вони, очищаючи душу й тіло, прибираючи будинок, готуючи святковий обід, готувалися до найяснішого дня - Воскресіння Господнього.
У давнину була поширена в Україні легенда, згідно з якою Спаситель, воскреснувши, посадив у підземелля під скелею, де він був похований, головного сатану Вельзевула, наказавши йому гризти залізні двері, замки, ланцюги: всіх по 12. Старається, гризе нечистий, знаючи, що як вправиться до Великодня, - настане кінець світу. Ось лишився останній ланцюг, ще мить - впаде й він, і тут... задзвонили в церкві дзвони, заспівали люди «Христос воскрес!», і поновилися всі перепони, починає він роботу спочатку. А як настане такий час на землі, що люди перестануть співати й вітати одне одного словами «Христос воскрес!»,- впаде останній ланцюг, вирветься сатана на волю, й буде кінець світу». Так визначив для себе наш народ важливість Великодня - свого найбільшого свята.
Згідно з давніми повір'ями, злі духи, як мешканці підземного царства, живуть в могильній тиші й дуже бояться крику, шуму, стрільби, брязкоту, дзвону. І коли на Великдень лунали постріли із рушниць, «гармат», брязкотіли всілякі тріскачки, калатала, дзвонили в церковні дзвони, то люди вірили, що все це відганяє злих духів і нечисту силу.
На Лівобережжі вірять, що, коли піти на кладовище й похристосуватися з покійними батьками саме в той час, як у храмі вперше проспівають «Христос воскрес!», то з могил можна почути відповідь: «Воїстину воскрес!»
І, може, саме завдяки вірі в силу цих слів після другої світової війни серед українських емігрантів з'явився звичай на вітання священика «Христос воскрес!» відповідати: «Воскресне Україна!»
На Херсонщині побутував цікавий звичай ставити на великодній стіл також тарілку із землею, на якій зеленіли пророслі стебельця вівса, висіяного за два тижні до цього. Між зеленню клали стільки червоних крашанок, скільки в цій хаті померло рідні. Ця символічна «могилка» стояла в хаті до «проводів».
Обряд розговіння в різних регіонах України відбувається неоднаково. Типовою формою цього обряду є те, що господар тричі обходить навколо столу, з мискою, наповненою свяченим. Після цього, ставши обличчям до ікон, розрізає на тарілці декілька свячених яєць і підносить частину яйця до рота (ніби причащає) кожному члену родини, примовляючи: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися святого празника - Воскресіння Христового в щасті і здоров'ї!»
Такий обряд побутує на Поділлі, Волині та в західній Галичині.
В центральній та східній Україні розговляються без спеціального ритуалу. Розговляючись, намагаються щоб жодна крихта свяченого не впала додолу. Їх потім кидають у вогонь, «щоб миші не поїли». Згідно з повір'ям, миша, яка з'їсть свяченого перетворюється враз на кажана й буде літати над головою того, хто впустив додолу свячене.
Упиватися ж під час розговин не можна, бо «як уп'єшся на розговинах, то цілий рік будеш ходити немов у півсні, так тебе Бог покарає».
На Херсонщині для тих, хто знаходився у дорозі й не сидів за великоднім столом разом із родиною, господиня відрізала шматок паски і, загорнувши його в рушник разом із трьома крашанками, клала на покуті. На Вознесіння, як подорожні ще не вернулись, гостинець оддавала жебракам.
На Київщині після розговіння вмиваються, кладучи в миску дві крашанки й мідну монету, а потім воду виливають на вогонь або в озеро.
Згідно з прикметами і повір'ями, які побутують на Київщині, «коли на Великдень розговієшся й вийдеш із хати на вулицю, то що перше побачиш, тим і промишляй - буде удача». Якщо в цей день небо захмарене або йде дощ - буде врожай. В день свята Воскресіння Господнього ворота у царство небесне відкриті, а той, хто в цей день умре, попаде зразу ж у рай. Дитина, яка народилася в цей день, буде нещаслива.
Вважається великим гріхом, не вітатися в цей день навіть із ворогом.
На Слобожанщині після обіду йдуть на кладовище христосуватися із покійними й кладуть на могили крашанки.
На Великдень кожен селянин намагався бодай кілька разів смикнути за мотузок і вдарити у дзвін, бо згідно з народними віруваннями це приносило щастя й... родила гречка.
Із давніх-давен існує в Україні повір'я, що на Великдень, під час сходу, сонце «грає». На Гуцульщині кожен, побачивши сонце, яке сходить, набожно здіймав головний убір і, повернувшись обличчям на схід, віддавав йому глибокий поклін, хрестився й шептав слова молитви: «Слава тобі, Господи, за личенько твоє Господнє, що ся показало, праведне; слава Тобі, просвященне!»
На Волині вважають, що сонце - «цар неба», що світить і гріє вдень, а вночі ховається за землю, обходить її й на ранок знову з'являється на сході.
На Поділлі гадають, що сонце - це відблиск лиця Божого, і тому воно так яскраво світить. У давнину в Україні дівчата молилися до сонця. Зокрема, на Черкащині дівчата вставали раненько на Великдень, йшли в садок, ставали під яблунею, обличчям на схід, і чекали сходу сонця. Як тільки сонце з'являлося, дівчата складали руки, як перед іконою, і молилися. Після молитви, на дереві під яким стояли, робили позначку хрестиком на корі й коли яблуня зацвіте, з її цвіту плели вінок і одягали на голову, а потім той вінок зберігали і ним, чарували на кохання.
У давнину у великодній понеділок селяни ходили один до одного, христосувалися й обмінювалися писанками. Парубки в ніч із неділі на понеділок обходили домівки й зупинившись під вікном хати, й ставши півколом під акомпанемент скрипки співали «волочебні» пісні (аналогічні колядницьким). Подарунки, що їх одержували від господарів домівок, називалися «волочільним». Цього звичаю колись дотримувалися наші предки язичники, але внаслідок тиску з боку християнства, цей звичай занепадав. У XVI ст. у проповідях Івана Вишенського мали місце гострі нападки на цей звичай, як на язичницький. Поступово він перетворився на суто дитячий.
Великоднього понеділка хрещеники ходили в гості до хресних батьків, онуки - до бабусь, несучи їм гостинця - пироги та крашанки. Такий самий гостинець («волочільне») їм давали із собою.
Цього дня хлопці-гуцули водили своїх дівчат до річки й обливали їх водою - на красу й здоров'я, отримуючи за це писанку. Від цього звичаю, відомого й у інших регіонах України, зокрема, на Поділлі, понеділок здобув назву «поливаний».
Про неспроможність викоріняти християнство цього язичницького звичаю наших предків, зв'язаного із весняним очищенням водою свідчить те, що, якщо у XV ст. він заборонявся взагалі, то у XVIII ст. заборонялося обливати водою на Великдень лише тих людей, котрі не були присутні на заутрені.
Третього дня Великодніх Свят селяни збиралися у корчмі на музики - «проводити свята».
Отже, три дні Великодня були щасливим часом гостювань, молодіжних розваг і забав. Старші люди шукали в ці дні квіти рясту, а знайшовши, топтали їх: «Щоб і на той рік діждать рясту топтать».
Великдень закінчувався, але ще стояли на столах паски, крашанки й лунало всюди «Христос воскрес!» Так дозволялося вітати упродовж 40 днів - аж до дня Христового Вознесіння.
Проводи

Другий тиждень після Великодня називається «поминальним», або Хоминим (Фоминим, Томиним) тижнем: починається цей тиждень Хоминою неділею - на честь апостола Хоми (Фоми) - невіруючого, який не повірив, що воскрес Христос до тих пір, поки не побачив і не переконався особисто. Через це існує ще й інша церковна назва цього дня - Антипасха. Називається він ще Радуниця, Радониця, Радовниця, Радунець. На Поділлі й Волині він називається «Гробки», «могилки», на Лівобережжі - «бабський Великдень», на Херсонщині - поминки. По всій Україні поширена церковна назва - Проводи. У стародавніх слов'ян Радуницею (або «весняною радістю») називався, ймовірно, цілий цикл весняних свят - час поминання мертвих. У сиву давнину в наших предків відбувалась урочиста тризна із жертвоприношенням на честь померлих.
Весняні обряди у давнину, очевидно, ще більш багаті й різноманітні змістом, ніж новорічні, збіглися із Великим постом, який знаходився у великому контрасті з весняною «радістю». Внаслідок цього деякі обряди були приурочені церквою до Великоднього тижня.
Згідно з давнім народним повір'ям, покійники радіють, коли їх поминають добрим словом живі родичі та ще й приходять до них на їхні могили. Пізніше, вже після введення християнства, Радуниця відзначалася лише один день - на другу неділю після Пасхи.
Для проводів немає якогось одного, чітко визначеного дня, - цей день кожного року призначав священик. Таким днем може бути будь-який день поминального тижня.
За тиждень до Проводів упорядковують на кладовищах могили, сіють квіти, саджають дерева. Зокрема, на материнських могилах на Херсонщині сіяли чебрець («материнка» або «пахуча материнка») або любисток. Братські могили та ті могили, що вже не мають серед живих своїх опікунів впорядковувала молодь. На козацьку могилу дівчата, сплів-ши, покладали вінок.
На Київщині напередодні Проводів люди прибирали У своїх домівках, мили, білили, прали, готувались як до великого свята: пекли книші, виготовляли сир, масло, варили й фарбували яйця.
У призначений для Проводів день увесь народ із хоругвами, хрестами, церковним хором і священиками йшов на кладовище. Ставши поміж могилами, відправляли спільну панахиду, молилися за спасіння душ померлих, а потім справляли тут же на могилах обід - тризну.
Поминаючи покійних на могилах Волині із ними христосувалися - котили по землі крашанки й примовляли: «Святі родителі, ходіте до нас хліба й соли з'їсти!» Після закінчення тризни зверталися знову по померлих: «Наші рідняки, не поминайте лихом, бо чим хата багата, тим і раді».
Спільні тризни часто переходили у веселі забави з піснями та хороводами, в яких брала участь не молодь, а заміжні жінки та навіть бабусі, від чого й походить назва цього свята - «бабські проводи».

Ольга Якубенко
Переглядів: 1240 | Додав: step
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017
Використовуються технології uCoz