Ось сиджу перед компом, ще з "карпатською" щетиною і намагаюсь скласти сякий-такий опис мандрівки, а думки хаотично скачуть по фрагментах подорожі, з якої повернувся тільки три години тому.

 

  Ну все ж треба починати, якщо щось буде не так, Weiss поправить... Weiss...

Вже вкотре згуртовуємось в похід з допомогою travel.org.ua/forums, і цього разу найбільше мої наміри та час співпадали з намірами та часом Weissа. Таким чином ми зустрілись в "раховозі" 1 січня - Weiss їхав зі Львова, я підсів у Бурштині. В "раховозі"  остаточно визначились з варінтами маршрутів на різні випадки - власні сили, погода...

  І так 22.40 ми в Лазещині. Відмовляємось від пропозиції перевізника і топаєм 12км до Козьмещика. Поки йдемо зауважуємо що морозу майже нема. Через 2,5 год ми в Козьмещику. Там поставили намети при світлі ліхтарів і о 2.00 год по спальниках.

Не зважаючи на мрію про підйом о 6 встали набагато пізніше. Тільки но склали манатки і приготували гарячу воду як повалив густий, лапатий сніг.

 

 

Не дуже добре, але треба йти. З набором висоти відчуваєм поступове зниження температури. Сніг падав вже не великими клаптями а окремими красивими сніжинками.

 

 

Було досить цікаво розглядати їхню чітку геометричну будову під час коротких перепочинків. Одразу згадалось як на якомусь з телеканалів серед розповідей про всілякі най-най згадували про найбільший зафіксований розмір сніжинок - 12 см!!! Ого!

 

Говерла закрита від нас густою хмарою і  можна тільки здогадуватись що діється на її вершині.

Ми підіймаємось, а багато хто сходить донизу. Всі радісні такі, вітаємо один одного з новим роком. Ось на зустріч нам йде рум'яна від карпатського морозу дівчина. Вітаємось і я запитую: 

   - Як там на Говерлі

   - Ооочччень!-звучить у відповідь.

Вже розминувшись, лапаю себе на думці що обличчя дівчини видалось знайомим. Belka?! Цілком можливо. Спілкуючись на форумі travel.org.ua, здається що ти вже знайомий з багатьма його мешканцями, і з деякими ми таки зустрілись згодом.

 

 

 

Все вище і вище. Щось тяжко стало йти. Кілька десятків кроків і зупиняюсь. Що ж таке? Перша думка що застарий я вже для такого екстриму, та не зрозуміло чому така різка зміна? Потім вже виявилось що це простуда до мене підкралась. Прикро було б звернути з маршруту через банальну застуду. Дістаю термос, таблетку панадолу і таким чином позбуваюсь на якийсь час симптомів застуди, хоча сил це мені не додало. Ну що ж, йду дуже повільно але ж йду.

 

При підході до висоти 1850м мороз вже тиснув конкретно, по відчуттю не вище як -10С, на додаток вітер. Інколи здається що чую як з хрускотом замерзає штормова куртка. Одягаю балаклаву-віндблок а також тішуся з того що пришив до капюшона штормовки лисячий хвіст. . Окуляри довелось зняти. Тепле дихання виходило з під балаклави і скельця окулярів швидко вкрились морозяними візерунками.  Лижну маску-окуляри так і не діставав, хутро створювало певний комфорт біля обличчя.

Вже майже 16-та година а ми ще пасем задніх, головним чином через мене. Weiss пропонує кинути рюкзаки і на вершину йти налегко. Так і робимо. Дія панадолу закінчується, другу пігулку випити не можу, кришка термосу примерзла. Згриз твердющий брусок того що колись було снікерсом і вперед.

Вершину вже щільно затягнуло туманом коли ми піднялись на неї. Одним словом видів з Говерли ніяких, але як на мене приємність від того, що зійшов на гору і від споглядання її краси знизу.

На вершині зустрілись з форумчанами travela. minstr!, MOKRIZZONNI а третього, прошу вибачення, не знаю.

 

Швидко спустились з вершини до екопункту. Там вже двоє хлопців зі Львова стали на ночівлю. MOKRIZZONNI пропонує йти до колиби з пічкою десь на сідловині між Говерлою та Петросом. Ми з Weiss сходили по свої рюкзаки і рушили в глибокі сніги. Хлопці рухались жваво. Я їх попередив що через хворобу не встигатиму за ними. Йшли під ліхтарями. Хлопці вже були далеко, лиш зрідка вдалині крізь туман ледь помітно блимав їхній ліхтар.  Раз попри раз провалююсь то по коліна то по... вище одним словом. Один раз ледве вдалось витягнути ногу, так наче гора вхопила мене за черевик і з усієї сили намагається невідпустити. Weiss теж втомився, очевидно що ні до якої колиби ми не дійдемо. Знаходимо рівне місце і розкладаєм намети.  Пігулка потім гарячий шоколад і спати. Вночі падав сніг. Інколи пробуджувався від того як по схилах намету злітали мікролавини.

 

 

Вранці струшую іній з спальника, потім з намету, пробую пакувати. Все що замерзло пакується не дуже добре і тут виявилось що мого 40л рюкзака все ж таки малувато.

На сусідньому горбі замаячила фігура що рухалась в наш бік.

Хтось з хлопців, (схоже це був minstr!) повернувся щоб переконатись що у нас з Weissом все в порядку. Вдячний їм за те що турбувались про нас. Помах рук і ми з Weissом вирішуєм що повертаємо назад. Своєю спиртівкою я не зміг скористатись вранці, спирт ніяк не хотів горіти, тому йдемо до екопункту. Там, в захистку, треба натопити снігу і випити ліки.

Не знаю як ми пропороли вчора по  глибокому снігу таку відстань, певно тому що темно вже було, а снігоступи б зараз були б якарз до речі. З моїм станом здоров'я  Петрос випадає з наших планів. Мороз по відчуттю близько -15. Яскраво світить сонце. З вершини на вершину перекочуються хмари іноді затуляючи сонце. 

 

 

 

 

 

Weiss мав намір ще раз зійти на Говерлу за ясної погоди. Втім, поки дійщли по глибоких снігах до екопункту погода почала псуватись і Weiss передумав.

 В екопункті тіснувато. Чотири хлопці і одна дівчина готувались до сходження на Говерлу.  В кутику хижі мені вдалось натопити снігу і закип'ятити воду. Коли вийшли з хижі виявилось що погода остаточно зіпсувалась. Здійнялась буря. Йдемо до Козьмещика. Знову тішуся з свого капюшона з хутром.

Weiss відірвався вперед, у нього куртка без капюшона і йому треба було як найшвидше вийти із зони бурі. Через 20-25м його постаті вже не було видно. Інколи видимість в різних місцях покращувалась. Неймовірні краєвиди. Незворушні гори по яких вирувала стихія. Пробую швидко дістати свій промерзлий, вкритий інеєм фотоапарат аби встигнути сфотографувати те чого за кілька секунд вже не буде. Інколи мені це вдавалось.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

О 19-ій ми на залізничній станції Лазещини. Найближчий потяг о пів на третю ночі. Любязна пані Гафійка, касир станції, запропонувала нам гарячий чай і побути в теплі по той бік віконця каси. Четвертого січня мій день народження і саме цього дня я вже буду вдома.