| 11.09.2008, 14:02 | |||
Далі шлях хребтом по все тих же ґорґанах – великих каміннях. Перестрибування та балансування, перестрибування та балансування.
Слідами Довбуша
Долаєм невелику перетинку між Медвежиком та Добошанкою і ми на вершині останньої. Так химерно накидане величезне каміння запросто могло служити сховком для відомого народного героя Олекси Довбуша.
До триангулятора прив’язана пластикова пляшка, а в ній записка – свої послання наступним мандрівникам залишили дві групи попередників. Ми пишем свою.
  Час ще є щоб рухатись далі, та наш план – ночівля на вершині Добошанки. Метрів двадцять-тридцять нижче невеличка рівна площадка на якій може розміститись два намети і ми їх там ставимо. Всі розходяться, вибираючи собі місця для побути на одинці, сам на сам з горами. Катруся мріє.
Іра медитує.
Богдан теж медитує.
А може мріє. Про те як приїде додому і накупить десять, ні, двадцять пачок соку. Пити хочеться а воду треба економити. Води тут набрати ніде. Нічого не варили, вода тільки на чай ввечері та вранці. Та поїсти було що і без варива, ну і чорниць довкола повно.
За розмовами біля вогнища з сухих гіллячок альпійки, час сплив непомітно. Тіні гір видовжились, сонце, зробивши черговий денний марш, хилилось до заходу.
      Саме для того щоб побачити захід та схід сонця з вершини Добошанки ми й залишились тут.
        12.08.08 Сходимо з Добошанки по південному схилу. Знову перескакування та балансування на величезних каменюках. А їм кінця-краю не видно. В одному камені виявили величеньку заглибину повну чистої дощової води.
Попили, набрали дві літри про запас і поскакали по горганах далі. З каменя на камінь, з каменя на камінь... Раптом камінь під ногою Каті підступно захитався і... Катя впала в те каміння. На щастя без серйозних наслідків. Спуск проводимо ще обережніше.
  Здолавши кам’яні розсипи зупиняємось щоб глянути назад, туди де були ще зранку. Вражаюче...   Рай
Входимо в приємну прохолоду лісу. Рухатись набагато легше. Біля самої стежки знаходжу білого гриба. Де один мусить бути і другий... Є другий! Так, не особливо віддаляючись від стежки назбируємо ще штук двадцять.
Ось і річка Зубринка. Стаємо на тривалий привал. Богдана, як самого прудкого відряджаємо по хліб на КПП заповідника, за два кілометри. Та як виявилось на КПП нічого такого придбати не вийшло і Богдан з власної ініціативи пробіг майже десять кілометрів, але хліб таки приніс. Унікальний хлопака :). Всім допомагав, дівчатам звісно в першу чергу. Він мабудь кожну вершину штурманув двічі а то й тричі поки ми телепались позаду :). Туди-сюди, туди-сюди... Керувати ним було неможливо :).
  Кришталево чиста і холодна вода, відпочинок і смачнющий суп з грибами, який приготувала Катя, все це нас розніжило до неймовірності. Та нам потрібно ще сьогодні перейти Зубринку і вийти до підніжжя Малого Ґорґану.
Зустріли місцевого лісничого, пана Богдана. Він вказав нам на «правильну» стежку і ми рушили далі
.
Вийшли на полонину Веснарка. Колиба. Корови вже в загоні після випасу. Влітку пастухи живуть в колибах на полонинах і доглядають за худобою. В нас вже потекла слинка від уяви що зараз смакуватимемо бринзою. Тут живе молода сім’я. Питаю: - Маєте щось продати? - А ви маєте щось продати? – гуцул у відповідь Добрі, привітні та щирі люди. На вечерю та сніданок ми мали три літри молока а ще величезну, кілограмів чотири, головку сиру – будз. Цього сиру нам стало до кінця походу. Інколи не зле нести з собою пляшку горілочки.
13.08.08 Штурмуємо Малого Ґорґана по його південному схилі. Схил дуже стрімкий з тих самих великих каменюк. Є ризик що може з під ноги вилетіти камінь і створити каменепад. Хвала Богу все пройшло без надзвичайних ситуацій.
  Ми на вершині Малого Ґорґана.
 Фото і після короткого перепочинку на Синяк. Треба сказати що порівняно з безлюдною Добошанкою, на горах Малий Ґорґан та Синяк народу як на вокзалі, одні туди другі сюди.
Гук
Спуск до полонини Хом’яків теж досить складний. Такі ж а то і більші каменюки по яких, балансуючи, сходимо все нижче і нижче.
  Полонина Хом’яків.
Перекус далеко за обідній час. Цьогоденний перехід був найтривалішим і найвиснажливішим. Стало очевидним що сьогодні для г. Хом’як сил вже ні у кого не залишилось тому прямуємо до Женецького водоспаду (водсп. Гук).
   Виходимо до автотраси між Микуличином і Татарівом вже при світлі петцелівських фар. Попросились до місцевих на їхнє подвір’я зі своїми наметами. Суп з білих грибів і спати. Завтра я та Іра виїзджаємо. Катя, Андрій та Богдан вирішили постояти ще трохи на полонині Хом’яків.
  серпень 2008р.
Дякую всім хто витримав мене як в поході так і тут :). Окрема подяка Андрію (Berik) за надані для звіту фотки.
| |||
|
| |||
| Переглядів: 3061 | Завантажень: 0 | Коментарі: 8 | | |||
| Всього коментарів: 8 | |||||||||
| |||||||||
