| 01.06.2008, 11:39 | |||
Вітаю всіх волоцюг, любителів мандрувати. Ми пускаємось в подорожі за новими враженнями. Ненаситна жадібність до таких вражень гонить нас по всьому світу. Чим далі від рідної домівки, тим екзотичніші ці враження. Скільки цікавого та незвіданого таїть у собі наша Земля. Маю на увазі планету. Та існує визначення «наша земля» більш близьке. Це Україна. Про світові пам’ятки трублять безліч телеканалів, про наші ж, українські, знаємо набагато менше. Terra inсognita – так я назвав опис сплаву Дністром, 2007-го року. Скільки несподівано вражаючих місць ми відкрили для себе у своїй країні... Є ще ближче, ще рідніше визначення «наша земля» - це околиці рідного села-міста, про особливості яких ми, у багатьох випадках, знаємо ще менше. Або просто не вважаємо те що поряд, вартим уваги справжнього мандрівника... Ось, поки дійшов до головного, опису сьогоднішньої мандрівки довкола Бурштинського водосховища, натикав пальцем чималеньку передмову J. Отже подоріж. Запланована вона була місяців чотири тому. Коли придбав нове туристичне спорядження, хотів тестувати його на початку квітня саме в такому виході. Та перевірити спорядження випала нагода раніше, в Карпатах, тому ця мандрівка була відкладена. І ось зараз маючи вільну від нагальних справ суботу, всією сім’єю вирушили в подоріж довкола Бурштинської калабані.
Частину шляху (прибл.8км) ми проїхали автобусом, оскільки марширування по автотрасі, вздовж парканів Бурштинської ТЕС, нам здалось малопривабливим. Піша частина почалась від повороту на дамбу водосховища (
Погода ясна, вранішнє сонечко приємно виблискує промінням по гладі води. Часто зупиняємось, робимо фото.
  Дорога – бетонка з натяком на асфальт. На ній накопичився товстий шар пилюки, тому коли наближалось проїзджаюче авто, відривались від споглядань водного пейзажу і переходили на протилежний бік дороги аби не бути накритими курявою.
Третину лівої берегової лінії водосховища зайнято дачними ділянками енергетиків. Пройшовши трохи територією дач, знаходимо дорогу що виводить нас до підніжжя г.Касової.
Тут ціле урочище що носить назву Касова. Унікальна ботаніко-географічна зона. У 1975р. її визнано пам’яткою природи загальнодержавного значення. Охоронна територія займає
  Про назву гори одна з легенд оповідає, що в лабіринтах карстових печер, якими густо помережана ця гора, князь Данило Галицький зберігав золото та коштовності. Ближчою до істини видається версія про те, що тут, в облаштованому в одному з підземних ходів таємному сховку, тримав свою касу-скарбницю бовшівський боярин. Та одного дня вхід до печери несподівано обвалився – і скарби назавжди зостались в середині гори. З тих пір люди нарекли гору Касовою. Легенди, легенди... Ніхто так і не знайшов тої каси, та сліди роботи «чорних археологів» нам попадались. Навіть зовсім свіжі. Та найбільшою цінністю Касової гори є її рослинність. Реліктовий травяний покрив досліджували багато експедицій. За словами вчених, тут збереглися деякі види рослин, які можна зустріти тільки в заповіднику Асканія-Нова та Стрілецькому степу Курської області. Понад 300 видів рослин. Ось деякі з них, що якраз цвіли.
Ми хотіли побачити ковилу, яка в більшості росте по вершині гори, тому сходимо на Касову (334,7м)
   Рідкісна рослинність Касової гори залишилася незайманою тому, що упродовж віків землі на її схилах з якихось містичних причин ніколи не використовували для землеробства. Йдемо далі верхом в північно-західному напрямку. Через 2км стаємо на перекус в тіні одинокої дикої груші. Наступний пункт нашої мандрівки – частина екскурсіного маршруту «Стежками бойової слави УПА», а саме - відновлена криївка повстанців (в розрізі).
   Далі теж екскурсійний об’єкт – колонія гніздування сірих чапель. Гнізда звиті чаплями високо, в гіллях акацій. При нашому наближенні птахи здійняли страшенний вереск. Сказати по правді, голос чаплі такий противний що аж по вухах ріже. Поки фотографували, ця жива авіація ціляла в нас своїми екскрментами.
    Вернулись трохи назад, до обладнаного для відпочинку місця. Пообтирались від пташиних снарядів та рушили далі.
  Через 10хв ходу ліс закінчився і ми вийшли до води.
Пройшли береговою лінією приблизно 1км. Діяльність дачників настільки бурхлива, що дорога дуже скоро вперлась в їхні ділянки і ми змушені були шукати вихід назад, до Касової гори. Сонце в зеніті, припікає. Донька сакаржиться на жару. Згадалося як моя бабуся, в спеку, під хустку зав’язувала лист лопуха. Тут же випробовуємо цей сонцезахист на собі.
На курсі замаячила ще одна вершинка (330,6м). Діти відмовились штурмувати горб і прилягли в тіньочку, а ми з дружиною все ж глянули на місцевість з тої висоти.
    На генштабівській мапі по нашому курсу вказано джерело. Орієнтир – вервечка вербових кущів туди ми і направились.
Під палючим сонцем в повітрі ще гостріше відчувається аромат буйного різнотрав’я. Висота трав коливається від «до колін» до «по груди». Красивими куртинами розквітли ромашки, і варта зазнимкувати дівчат серед цих квітів.
  Продершись крізь зарослі кропиви та верболозу, дістались до джерела. Одна назва. Жалюгідна цівка води сочилась по вологій поверхні рівчака. Глибина не перевищувала
На шляху невеликий лісок. Знову долаємо кропиву і ми в приємній прохолоді лісу. На виході теж боремось з кропивою і виходимо на колишнє поле, яке зараз заросло травами. Полем, полем, полем... Дійшли до улоговини, якою протікав досить широкий (2,5-3м) струмок схожий скоріше на болото. Знайшли кладку з гіляк і переправились на протилежний бік. А тут чарівний гайочок з віковими вербами. Деякі настільки товсті мають стовбури що й у двох ми б не обхватили. На вербових шезлонгах гріх було б не перепочити в полудневу спеку.
   Полем, полем, полем... Останній запланований пункт мандрівки – висота (316,4м), яку видно з вікна нашої квартири. Горбок на рівному полі і дерево збоку. Дочка, як була ще маленькою, дивлячись у вікно назвала ту висоту «черепахою». Горбок то ніби панцир, а дерево шия з головою.
 "Черепаха" з вікна моєї квартири.
Дерев там виявилось два - величезний глід та черешня. Кажуть що цей горб то козацька могила. Вершина розрита, певно робота «чорних археологів».
Дорогою до с.Коростовичі ще один пагорб, на вершині якого хрест, а на хресті сидить крук і наче вирок, промовляє своє «Кру-кру», як нагадування проте що все минуще в цьому світі.
І наша мандрівка вже в минулому. Потім ще зустріли того крука (а може і не того) в кроні дерева.
Все подоріж закінчилась. Маю на увазі що ми відвідали все що запланували, бо до дому ще кілометрів з п’ять. 
| |||
|
| |||
| Переглядів: 6982 | Завантажень: 0 | Коментарі: 11 | | |||
| Всього коментарів: 10 | |||||||||
| |||||||||
